Оксана Греченко: від підсобної робітниці до операторки ЧПУ
«У перший робочий день у мене тремтіли руки. Я не знала, з якого боку до того верстата підступитися та яку кнопку натиснути […] За тиждень у мене вже вийшло! І це було неймовірно: невже я це все зробила сама, без помилок!»
каже Оксана Греченко, операторка ЧПУ на Дніпропетровському меблевому комбінаті
Спробувати себе у «чоловічій» професії в 50 років – рішення не з простих. Оксана Греченко наважилася на цей крок, пройшла навчання в межах Skills4Recovery і сьогодні працює операторкою ЧПУ на Дніпропетровському меблевому комбінаті, доводячи, що професійні зміни не мають ні вікових, ні гендерних обмежень.
До цього Оксана працювала підсобною робітницею: виконувала дрібний ремонт деталей і усувала косметичні недоліки на завершальному етапі виробництва меблів. З початком повномасштабного вторгнення на підприємстві забракло робочих рук: «Вийшло так, що взагалі нікому було працювати. Хлопців не лишилося взагалі, тож мені запропонували стати за верстат».
Це рішення стало для неї викликом. Попри страх і сумніви, Оксана вирішила спробувати. Швидко здобути нові технічні знання та опанувати професію операторки ЧПУ Оксані допомогла програма перекваліфікації жінок та інших цільових груп «Від навчання до працевлаштування», яку реалізує Національна установа розвитку (раніше – Фонд розвитку підприємництва) в межах ініціативи Skills4Recovery.
Навчання поєднує теоретичні матеріали, онлайн-тренінги та практику безпосередньо на виробництві. Ключову роль відіграє підтримка майстра-наставника: «До нього завжди можна звернутися. Підійде, пояснить, розкаже – він завжди допомагає, якщо мені щось не зрозуміло, і перевіряє, чи раптом я щось неправильно не зробила».
Колеги Оксани на Дніпропетровському меблевому комбінаті
Сьогодні Оксана впевнено працює за верстатом із числовим програмним управлінням, самостійно налаштовує програми та виконує обробку деталей. У колективі, де переважають чоловіки, вона швидко стала «своєю» і відчуває підтримку колег, хоча вимоги до всіх однакові: «Вісім годин стояти на ногах – звісно, виснажливо. Бувають складні та важкі деталі, які довго свердляться, і треба довго працювати біля верстата. Але я з дитинства займалася спортом, баскетболом, тому фізичне навантаження для мене – це нормально. Я ні на що не жаліюся. Я свідомо до цього йшла».
Оксана не шкодує про свій вибір і бачить у новій професії можливості для розвитку: «По-перше, перспектива кар’єрного зростання. Почати з нуля і дорости до оператора – це також про щось говорить. Відповідно, зарплата вища, кваліфікація, новий досвід роботи».
Вона також вже планує наступні кроки: продовжити навчання, освоїти нове обладнання та зростати професійно. «Назад я точно не хочу. Дай Боже, підросту і вивчуся на майстра. Буду сама навчати інших жінок. Війна колись закінчиться, наберемо нових людей, закупимо нові верстати – і буде кого вчити», – підсумовує Оксана.
Довідково
Навчання проходило в межах проєкту «Від навчання до працевлаштування: професійне навчання для жінок та інших цільових груп», що впроваджується Національною установою розвитку за фінансової підтримки Європейського Союзу, Німеччини, Польщі, Естонії та Данії в межах Мультидонорської ініціативи Skills4Recovery, яка реалізується Deutsche Gesellschaft für Internationale Zusammenarbeit (GIZ) GmbH та Solidarity Fund PL (SFPL).